Вчора у Пєненжні (Pieniężno) померла Софія Бучинська (Zofia Buczyńska) з дому Ковальська. Мати Гелєни Місило – дружини мойого старшого брата Івана. В’язень концентраційного табору в Явожні.

Покійна Софія народилася 14 серпня 1928 року в сім’ї Стефана і Катерини в селі Добра Шляхецька Сяніцького повіту. Мала 14,5 року, як німці забрали її на примусові роботи до Райху. Три роки працювала на фабриці. По війні повернулася у рідне село – на Добру! як говорила – вийшла заміж за Андрія Бучинського. Кілька місяців пізніше військо забрало Її чоловіка з хати. Після жорстокого слідства в сяніцькій тюрмі, був переданий НКВД і вивезений в Сибір. До дружини повернувся щойно в січні 1956 року.

Не мала ще 19 років, коли у травні 1947 року військо вигнало Її з батьками з рідної хати і разом з усіма Добрянами виселило на понімецькі землі. 30 травня 1947 року їх транспорт R-162 затримали на залізничній станції Освєнцім. По роках, зізналася прокурору польского Інституту Національної Пам’яті, що вояки з транспортного конвою ходили разом з функціонерами Управління Безпеки (УБ) від вагону до вагону і забирали молодих дівчат і хлопців. „Мене також забрали, хоча я була тоді вагітною”. Після короткого слідства в Освєнцімі, всіх вивезли вантажівками до польського комуністичного концентраційцного табору в Явожні – бувшої філії гітлерівського концтабору Аушвіц (KZ Auschwitz). В таборі стала номером 922. Була однією з 800 жінок – в’язнів.

В архіві ІНП зберігся оригінал документу, в якому 42 прізвища, в основному жителів Доброї, привезених цього дня до табору з Освєнцімя. Серед них – Kowalska Zofia ur. 14.8.28 r. – дівоче прізвище Софії Бучинської.

В часі Акції „Вісла” з Доброї Шляхетської до Явожна забрали щонайменше 92 особи, у тому 21 жінок. Частину з них заарештовано вже в селі, напередодні виселення. Однак найбільше, бо 67 чоловік, саме в Освєнцімі. Лише з оного села ув’язнено в таборі більше українців чим з Доброї Шляхетської. Була це Вербиця Томашівського повіту – 98 чоловік.

Софія Бучинська з дочкою і родиною після звільнення з табору, Цєшента 1948 р.

В концтаборі, 17 листопада 1947 року, Софія Бучинська народила дочку. Дала Її на ім’я Юзя. „Для мене, як для матері, найгіршим було це, що коли народилася дитина, не було її в що одягти. Не було нічого” – зізналася прокурору ІНП. Немовля завивала в папрерові мішки. Щойно перед виходом на волю табірний лікар – німець, воєннополонений – дав її пеленки зроблені з чоловічих кальсонів. Батьків віднайшла в селі Цєшента на Ольштиньщині, згодом багато років жила в місцевості Жугєені.

Софія Бучинська не дочекалася визнання Її жертвою комуністичних репресій. Так само, як ні один з 4 тис. українців, в’язнів концтабору Явожно.

Вічна Її пам’ять!