Грудень це один з найбільш трагічних місяців у новітній історії Греко-Католицької Церкви у Польщі.

10 ХІІ 1946 р. – папа Пій ХІІ призначив примаса Польщі кардинала Августа Глонда Спеціальним Делегатом для священиків і вірних греко-католицької обряду у Польщі, а Конгрегація до справ Східних Церков наділила Його всіма своїми правами, включно з інструкціями їх стосування.

Тепер, замість дотеперішніх, надзвичайних повноважень загального характеру, переданих рішенням Апостольського Престолу від 25 Х 1946 р., примасу Польщі надавалося керівний мандат – а в дійсності – цілковиту, нічим не обмежену владу не лише відносно духовенства і вірних Греко-Католицької Церкви у Польщі, але також майна, у тому церковних храмів і землі.

Рішення Ватикану, прийняте в обставинах брутальних репресій щодо українського населення на Звкерзонні, арешту і депортації до УРСР ординарія Перемиської єпархії владики Йосафата Коциловського, єп. Григорія Лакоти і майже всіх членів перемиської Капітули, та втечі за кордон перед арештом апостольського адміністратора Лемківщини о. Олександра Малиновського – яке в первісному задумі мало мати опікунський характер супроти греко-католиків, що залишилися на території Польщі лише на проміжний час – перетворилося незабаром в тривале знарядя підкорення їх Римо-Католицькому Костелу.

Від грудня 1946 р. до 1996 р., тобто через пів століття, чергові примаси Польщі (А. Глонд, Стефан Вишиський, Юзеф Глемп) були de facto і de iure зверхниками Греко-Католицької Церкви у Польщі. Навіть після падіння системи сталінських репресій у Польщі в 1956 р., що дало початок поверненню прав греко-католиків у Польщі, жоден з них не відмовився від цих надзвичайних повноважень. Навпаки! Як пристало на доброго пастиря, далі, не менш ревно наглядали за грекокатолицькою отарою.

А мета була ця сама від століть – латинізація і полонізація. Це одна з найчорніших сторінок історії Костела латинського обряду у Польщі.

Про бородьбу отця В.Гриника за віднову нашого обряду після війни гарно написав пpоф. Ігор Галагіда у книжці „Szpieg Watykanu”

П.С. Не проминуло й 5 років від грудня 1946 р., як о. Василь Гриник (27 XII 1896– 31 V 1977), один з найбільш відомих і заслужених українських священиків, член перемиської Капітули, генеральний вікарій, після того як навесні 1953 р. черговий раз не отримав згоди на відправу богослужінь у рідному обряді, пише до кард. Вишинського листа. Ось його фрагмент, який черпнув я із Його спогадів:

«Мої предки були греко-католиками і я не маю наміру змінювати його на латинський обряд. Як священик греко-католицького обряду хочу служити народові вірно, так як Ваша Еміненція, хоч латинського обряду хоче служити своєму польському народові.

І коли я тепер приходжу до Вашої Еміненції, то приходжу і звертаюся, не як до єпископа польської національності, але як до Апостольського Делегата для греко-католиків в Польщі.

Нам з боку державної влади діється велика кривда, нас хочуть знищити, як Церкву. А тепер Ваша Еміненція хоче нас знищити, як обряд, хоче нам накинути латинський обряд, а це значить, що хоче нас зденаціоналізувати».

П.С. Змісту папських повноважень ніколи не доведено до відома греко-католицького духовенства і української громади. Також спогади о. Василя Гриника не з’явилися досі друком. Про це та інше далі буде.

Нижче фото обкладинки «Варшавських українознавчих записок» , зошит 1, від 1989 року і титульної сторінки моєї статті про трагічну долю Греко-Католицької Церкви у Польщі.

Інтегральною частиною статті був документ згаданих папських повноважень. Редакція, без узгодження з автором, від тиском церковної цензури, викинула його з тексту, поміщуючи в примітці пояснення такого змісту:

«На жаль, документу не знайдено»…