Важко в інтерв’ю говорити про минуле, про мартирологію, коли сам живеш на грані «мартирологу»: як заробітчанин, десь у німецькому селі у бідній, гористій Гесії опікуєшся знедоленим, хворим, самотнім і глухим дідусем, який щораз перебиває твої думки, бо а то цікавий хто дзвонить – чи може сестра Гертруд з Америки, а то штучна щелепа йому випала, а то щось хотів, але вже забув… Дуже його люблю, попри все, а ред. Юрію Банахевичу з Украінформ дякую за терпеливість.
В дійсності немає більшого значення, ким ти є і де ти є. Чи ти у Німеччині і якраз не робиш цього, що хотів би, що вмієш найкраще. Чи в Україні і в дорозі до праці п’єш еспрессо на Хрещатику. Чи десь у Вінніпезькій глуші проводиш канікули і з друзями в «котеджу» п’єш канадського бурбона з льодом.
Важливе є, чи ти бачиш це лихо, яке отруює, спотворює щораз більше українсько-польські взаємини. І чи хочеш з ним боротися!
Zostaw komentarz