Моя Теща – «Ганька»

Вчора, у неділю, була 20. річниця смерті моєї тещі – Анни Цєханович. Забув я! Хай Всевишній простить мені – грішному.

Це була файна теща. З тих добрих, дуже добрих, найкращих. Про яких не один зять має часом охоту сказати, вибачаюсь якщо знова згрішу – що краща за жінку… Для мене, як Мати. Була ще гарна і мудра. Дочці і онукам передала одне і друге. Мені – любов до української мови. Так насправді, це Вона навчила мене «читати і писати».

      

Дуже добре варила і любила говорити. Жінка! Мала унікальний талант – зуміла на одному подиху поставити питання, не чекаючи дати собі відповідь і ще й усе прокоментувати…

Анна, або як говорив на Неї редакційний приятель Анатоль Кобеляк – «Ганька» – народилася 24 грудня 1936 р. в Дубках Городенківського повіту, на Станиславівщині ще тоді. До Польщі приїхала в 1956 р. з мамою Теодорою з дому Григоришак і сестрами Марійкою та Наталкою на хвилі другої тзв. «репатріяції». В пошуках за батьком Михайлом Грабовєцьким, який мобілізований до польського війська у вересні 1939 р. попав у німецький полон, працював у бавора в Сарбінові на Кошалінщині й після війни там залишився. Не хотів повертатись до «совєтського раю».

Зараз після приїзду до Польщі Анна почала працювати в редакції щойно заснованого першого, українського часопису у післявоєнній Польщі – тижневнику «Наше Слово». Співтворила цю газету від появи її першого номера – 15 червня 1956 р., до 7 квітня 1996 р. Як редактор мовний, технічний, коректор.

«Нашому слову», українській громаді у Польщі, присвятила 40 років свого життя. Після передвчасної смерті чоловіка сама виховувала двоє малих дітей – Маргарету і Юрія. Аж прийшов новий, молодий, головний редактор без журналістичної освіти і сказав «Ганьці», що вже за стара. Що тепер будуть комп’ютери, а Вона ж з покоління, яке ще пам’ятає, як робили верстку газети на лінотипах. І хоча «Ганька» навчилася знаменито володіти комп’ютером, мріяла дожити пенсійного віку, передати своє знання і любов до газети молодому поколінню редакторів – звільнили її. Викинули Її, як непотрібну, виексплоатовану річ, як стару собаку.

Звільнили тоді також редакторів Анатолія Кобеляка і Романа Галана. Після появи серії статей про проблеми з ексгумацією тлінних останків вояків УПА в Бірчі, редакція припинила повністю публікацію також моїх матеріалів. Це зробили свої, не чужі.

«Ганька» це пережила дуже важко. Незабаром прийшла хвороба і два роки опісля вже пішла у потойбіччя. Померла 24 червня 1998 р. у Варшаві. Надіюсь, що трапила до неба, де зустріла своїх редакційних друзів, також вже покійних, Толька і Романа. Вічна Їм пам’ять!

Powrót na bloga
2018-11-29T18:02:37+00:0026.06.2018|Ludzie|0 komentarzy

Zostaw komentarz